Полтава Фото - актуальні фотографії вулиць, будинків та подій Полтави

У кінці XVI—першій половині XVII століття майже всі землі Лівобережжя були загарбані польськими магнатами. На території Полтавщини утворились вели­кі феодальні володіння литовських і польських маг­натів. Так, польський магнат Ярема Вишневецький (останній нащадок князівського роду  Вишневецьких) під керівництвом І. Сулими, 1637 року — під керів­ництвом Павлюка і Гуні, що охоплювали також і Пол­тавщину. В 1638 році повстання, очолене Я. Остряни-цею, охопило райони Кременчука, Хорола, Омельника, Говтви і Полтави.
Народні маси Полтавщини брали також активну участь у визвольній війні українського народу під ке­рівництвом Богдана Хмельницького. В Ірклієві форму­вався козацький полк на чолі з полковником Джала-лієм, який брав участь у розгромі польського війська під Жовтими Водами в 1648 році.
З Іркліївським полком пов'язане ім'я героя народно-визвольної війни Нестора Морозенка, який загинув у бою під Збаражем у 1649 році.

В Гадячі комплектувались козацькі загони Гадяцького полку, які на чолі з полковником Бурляєм брали участь у битві з поляками під Зборовом у 1649 році. У воєнних діях брав участь також Полтавський полк на чолі з Мартином Пушкарем — другом і однодумцем Богдана Хмельницького. Полтавчанин Іван Іскра брав участь у посольстві Богдана Хмельницького до росій­ського уряду в Москву.
Український народ з піднесенням сприйняв рішен­ня Переяславської Ради про возз'єднання України з Росією. Сучасник цих подій літописець Самовидець, говорячи про возз'єднання, повідомляв, що «по всей Украине увесь народ, з охотою тое учинил» і що від возз'єднання України з Росією «немала радость межи народом». Український народ приніс присягу на вір­ність російській державі. Представники від російського уряду М. Лодиженський, Д. Тургенєв, А. Спасителєв приймали таку присягу від населення Полтавського, Переяславського та Миргородського козацьких полків.
В 1648 році територія України під час реорганізації територіально-адміністративних одиниць була поділена Богданом Хмельницьким на 16 козацьких полків. З них на Полтавщині було 7 — Переяславський, Кро-пивенський (Іркліївський), Прилуцький, Лубенський, Миргородський, Гадяцький (Зіньківський) та Полтав­ський, реорганізований в 1649 році. Кожний полк скла­дався з сотень. В усіх 7 полках на Полтавщині було 114 сотень.

Після смерті Богдана Хмельницького (1657 рік) на Україні почалася боротьба між купкою великих фео­далів на чолі з І. Виговським, що намагалися повер­нути Україну в польське ярмо, та прихильниками воз­з'єднання України з Росією, які виступали проти зрад­ника Виговського, залишаючись вірними братерському союзові з російським народом. Боротьбу проти Вигов­ського очолив полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман Запорозької Січі Яків Барабаш. На придушення народного повстання Виговський кинув велике військо з іноземних найманців і татарської орди, які пограбували і спалили Полтаву, Гадяч, Мир­город, Веприк, Сорочинці, Ковалівку, Багачку. В жор­стоких боях з військами зрадника Виговського під Полтавою загинув Мартин Пушкар. Виговському з до­помогою кримських татар удалось придушити по­встання.

Зміцнивши своє становище, Виговський почав діяти відкрито. У вересні 1658 року він уклав з Річчю По­сполитою зрадницький Гадяцький договір, за яким Україна віддавалась знову під ярмо панської Польщі. Здійснити цей зрадницький акт Виговському не вда­лося. Український народ відповів на зрадницький Гадяцький договір великим повстанням, яке восени 1659 року очолив відомий полковник Іван Богун. Ви­говський був скинутий з гетьманства і, рятуючись, втік у Польщу. Спроби Виговського відірвати Україну від Росії зазнали повного краху. До цього часу, можливо, відноситься будівництво підземних ходів у Полтаві та деяких інших містах. У них, мабуть, рятувалося населення під час боїв та набігів кримських татар.



У жорстоких битвах другої половини XVII століття український народ при допомозі російського народу дав рішучу відсіч спробам шляхетської Польщі та султанської Туреччини знов поневолити Лівобережжя та захопити Київ. У цих битвах загартовувалась друж­ба обох братніх народів.
У період Північної війни (1700—1721 рр) Полтав­щина була одним з місць вирішальних битв між Ро­сією та Швецією.
В ході війни шведська армія на чолі з. королем Карлом XII розгромила польські війська Августа II — союзника Росії, наблизивши цим самим театр воєнних дій до російських кордонів. Але йти просто на Москву
шведські війська не могли через опір реорганізованої регулярної російської армії та широкий партизанський рух у Білорусії та на Смоленщині.

Сподіваючись одержати підкріплення, продовольст­во та перепочинок, а також розраховуючи на допомогу Туреччини та Криму, шведи у вересні 1708 року вдер­лись на Україну. Зрадник українського народу Мазепа уклав таємну угоду з польським королем Станіславом, ставлеником Карла XII, обіцяючи, що українські полки об'єднаються з шведськими при вступі їх на Україну і потім залишаться в підданстві Польщі.

Народ України прокляв зрадника Мазепу і спільно з російськими військами став на захист рідних земель. Проти інтервентів на Україні розгорнулась партизан­ська війна. Селяни і міщани не давали ворогам хліба, відмовлялись виконувати їх накази, чинили збройний опір   шведській   армії.   Населення   Пирятина   відбило всі атаки ворога, завдало йому чималої шкоди і від­стояло своє місто. Так само зустріли загарбників і жи­телі містечка Недригайлів (тепер Сумська область), заявивши їм, що їх «в город не пустят, хотя смерть примут».

Збройний опір шведським військам чинило насе­лення Зінькова, Опішні, Решетилівки. Жителі Котель-ви заявили про готовність «промишлять над неприя-телем». Місцеве населення всіляко сприяло російським військам і допомагало громити шведських загарбників. 200 козаків Гадяцького полку передали російському командуванню захоплені в бою з шведами чотири гармати.
Героїчний опір чинило населення Веприка під час облоги його шведами: невеликий російський загін в 1100 солдатів і озброєні жителі протягом 50 діб боро­лися проти армії Карла XII, яка втратила тут понад 1200 чоловік убитими та пораненими. За твердженням шведських істориків, шведи втратили тут цвіт свого офіцерства.

Провівши голодну і тяжку зиму на Україні, весною 1709 року Карл XII зробив спробу захопити Полтаву і вийти до Воронежа, щоб відкрити собі шлях на Москву.
Петро І вирішив дати бій під Полтавою, яка в цей час була невеликою кріпостю з земляним валом і час­токолом, з бойовими баштами і кріпосними ворітьми. Територія кріпості розташовувалась на теперішній Червоній площі, площі Леніна, Панянському бульварі, Першотравневому проспекті і на місці парку «Пере­мога».

Гарнізон кріпості Полтава складався з 4000 воїнів і 2500 чоловік озброєного населення і козаків Полтав­ського полку при 28 гарматах. Комендантом кріпості був полковник Олексій Степанович Келін. Незважаючи на багаторазові жорстокі штурми муж­ній гарнізон і жителі Полтави стійко витримали майже тримісячну облогу. На допомогу обложеному гарнізону поспішала російська армія на чолі з Петром І. Від­різавши шведам шлях до відступу на Польщу, Петро І дав їм генеральний бій під Полтавою, який відбувся 27 червня 1709 року.
В цьому бою російські війська, в складі яких були козацькі полки, очолені Семеном Палієм, одержали блискучу перемогу над армією Карла XII, яка до цього часу вважалась в Європі непереможною. Рештки роз­битих шведських військ в кількості 16 тисяч на чолі з генералом Левенгауптом кинулись тікати до Дніпра, але під селом Переволочна, переслідувані російською кіннотою і козаками, ЗО червня були взяті в полон ра­зом з усією артилерією та прапорами. Лише Карл XII та Мазепа з невеликим загоном втекли до Туреччини.

Так закінчилась одна з найблискучіших битв в історії спільної боротьби російського та українського народів проти іноземних загарбників. Оцінюючи зна­чення Полтавської битви, Ф. Енгельс писав, що Карл XII зробив спробу проникнути в глиб Росії, цим він погубив Швецію і показав усім невразливість Росії.
Полтавська битва була переломним етапом у ході Північної війни. В результаті перемоги в цій війні Росія укріпилася на Балтиці та зміцнила своє стано­вище серед великих держав на міжнародній арені.
XVIII століття було періодом зростання феодально-кріпосницьких відносин на Україні. Земля все більше зосереджувалась у руках великих феодалів, у тому числі й церкви. Панщина становила 3—4 дні на тиж­день. Царський уряд роздавав поміщикам і козаць­кій старшині землі разом з селянами.

Колонізаторська політика царизму ще більше по­силилась   після   ліквідації   гетьманства   і   заснування в 1764 році для управління Україною Малоросійської колегії на чолі з президентом графом П. Румянцевим.



Надзвичайно важким було становище селян на стар­шинських і монастирських землях. Особливо погіршало становище селян на Лівобережній Україні, коли в 1783 році царським урядом було юридично оформлено кріпосне право.
Селянські маси відповідали на посилення феодаль­ного гніту піднесенням антифеодальної боротьби. Так, на Полтавщині в другій половині XVIII століття відо­мі два великі селянські повстання: в селі Кліщинці (1761—1774 рр.) та в селі Турбаї (1789—1793 рр.) Ці повстання були спрямовані проти закріпачення, за повернення до стану «вільних козаків».

У селі Кліщинці Лубенського полку козаки протес­тували проти незаконного перетворення їх у залежних селян. Протягом ряду років вони робили спроби добитися своїх прав, подавали скарги і посилали ходаків, але власники села поміщики Лисенки, які займали видне місце в старшинській адміністрації і були зв'я­зані з правлячою верхівкою, добивалися все нових і нових судових ухвал на свою користь. Козаки і се­ляни повстали. Але проти них були послані військові команди і артилерія. Повстанці довгий час хоробро билися, засівши в спорудженому ними таборі. При­слані для придушення повстання козаки нерідко пе­реходили на бік повсталих. Царські офіцери просили прислати їм для боротьби з повстанцями навіть таку рідкісну на той час зброю, як гранати. Тільки в 1774 році царизмові вдалося остаточно придушити по­встання: учасники його були заслані, частина з них ув'язнена.

В 1789—1793 рр. спалахнуло одне з найбільших на Україні повстань кінця XVIII століття — повстання в Турбаях, де поміщики Базилевські насильно перетво­рили козаків у селян-кріпаків. На клопотання і скарги козаків царська адміністрація не звертала ніякої ува­ги; користуючись цим, поміщики ще більше гнобили селян. 8 червня 1789 року селяни повстали під про­водом братів Степана і Леонтія Рогачків і Семена Помазана. Повсталі вбили поміщиків, створили своє самоврядування за козацьким звичаєм з отаманом на чолі і на протязі чотирьох років відмовлялись ко­ритися царській адміністрації. Сама цариця Катери­на II та її сановники з допомогою військової сили ке­рували придушенням цього повстання. Жорстоко роз­правився поміщицький суд з повсталими. За рішенням Градизького суду 7 найактивніших керівників повстан­ня було засуджено до смертної кари через відрубання голови, 9 чоловік присудили до биття батогами і за­слання на каторгу на 3 роки, 33 чоловіки було побито батогами і  134  чоловіка — побито канчуками. Всього було покарано 183 чоловіка. В 1794 році село Турбаї було перетворено на пустир, а жителів села насильно під конвоєм переселено на неродючі землі в південні села Херсонської і Таврійської губерній, де вони були приречені на голодне поневіряння. Село Турбаї було перейменовано в «Скорбне». І тільки після вста­новлення Радянської влади йому повернено стару на­зву — Турбаї.
У XVIII столітті в Росії й на Україні посилюється розвиток мануфактурного виробництва. Загальна кіль­кість мануфактур у 60—90-х роках XVIII століття збільшилась приблизно втричі. Поряд з працею крі­паків на цих виробництвах запроваджувалася і най­мана робоча сила. У цей період особливо збільшується кількість суконних, паруснополотняних, шкіряних, це­гельних мануфактур. Однією з таких мануфактур була Рясківська суконна мануфактура в Прилуцькому пол­ку на Полтавщині.

В 1789 році в Кременчуці був збудований один з перших заводів на Полтавщині, який мав ряд цехів: стальний, ливарний, ковальський, слюсарний, скла­дальний та ін. Виростають такі виробництва, як гути по виробництву скляного посуду.
У містах Полтавщини значно збільшилась кількість крамниць, ярмарків. Полтава стала одним з важливих торгово-ремісничих центрів України. Ткацтво, кили­марство, гончарство, чинбарство (обробка шкір), ко­вальство та інші ремесла досягли значного роз­витку.
Поруч з розвитком ремесла, мануфактур та тор­гівлі розвивається і культура. Народно-визвольна вій­на 1648—1654 рр. і возз'єднання України з Росією сприяли розвиткові української культури і зміцненню культурних зв'язків України з Росією.

На Україні розвивається освіта. В ряді сіл Лівобе­режжя були створені при церквах початкові школи. В деяких містах існували братські школи. Центром освіти, науки і літератури на Україні був у той час Київ з його Києво-Братською колегією.
Київську колегію в другій половині XVII століття було перетворено в академію. Розвивалась українська історіографія. Було складено Синопсис — перший си­стематичний виклад історії України. У XVII столітті зародилося козацьке літописання. Серед літописців відомі імена полтавців С. Величка, Г. Грабянки та ін.

З'явилася самобутня українська архітектура. Пам'­ятниками архітектури та історії XVII та XVIII століть на Полтавщині є Полтавський Хрестовоздвиженський і Мгарський монастирі, Спаська церква в Полтаві та ін.



Разом з архітектурою розвивається і живопис. Художники оздоблюють церкви і монастирі настінним розписом, різьбою по дереву, інкрустацією. Прекрас­ними художниками на Полтавщині були Павло Петра-шів (художник і позолотник XVIII ст.), Іван Макси­мович (живописець XVII ст.), Феоктист Павловський, Самуїл та інш.
У XVIII столітті в числі осередків культури і освіти на Україні виділялась Переяславська колегія на Пол­тавщині. Зросло на Україні значення світської літера­тури з елементами реалізму, виникли нові жанри. Література збагатилась творами видатного просвіти­теля, філософа і поета Г. С. Сковороди, М. Козачин-ського, І. М. Максимовича та інших.
Видатні полтавці — гравер Г. К. Левицький, худож­ники Д. Г. Левицький, В. Л. Боровиковський, Г. А. Сте-ценко, Петро Рогуля та інші внесли значний вклад у розвиток російського і українського мистецтва XVIII століття.

Чарівна Полтава надихає на творчість талановитих художників.

Полтава пишається іменами літераторів-сучасників — О. Ковіньки, Л. Бразова, О. Чучі, Ф. Гаріна, М. Казидуба, Б. Левіна, В. Мирного, П. Ротача, В. Котляра, Л. Вернигори.

У місті діє сім державних музеїв: краєзнавчий, художній, музей-заповідник "Поле Полтавської битви”, літературно-меморіальні музеї І. Котляревського, П. Мирного, В. Короленка, музей авіації і космонавтики ім. Ю. Кондратюка. Це широкознана і відкрита скарбниця славетних імен, подій, досягнень людського розуму і натхнення.

Великим успіхом користуються вистави Полтавського музично-драматичного театру ім. М. Гоголя як класичного репертуару так і доробку сучасних драматургів. Одностайне схвалення отримали постановки останніх років "Енеїда”, "Наталка Полтавка” (за І. Котляревським), "Ніч перед різдвом” (за М. Гоголем). Художній керівник театру Ю. Кочевенко, головний художник В. Геращенко, народні артисти України Н. Ножинова, В. Мирошніченко, заслужені артисти України ЖСеверин, В. Гостіщев, О. Зазимко, В. Репенко, В. Голуб, артисти В. Івакін, В. Філатов, М.Том створюють сучасні, цікаві за формою театральні постановки.

У Полтаві плідно працює ляльковий театр. Протягом останніх років були створені чудові вистави, які мали незаперечний успіх у малят як на рідній сцені, так і далеко за межами України. Це — "Коза дереза” М. Лисенка у постановці заслуженого артиста України Л.Попова, "Енеіда” (інсценізація Я. Стельмаха за І. Котляревським), "На Івана Купала” (інсценізація Я. Стельмаха за М. Гоголем), у постановці заслуженого артиста України А Поляка.

Полтава має багаторічні традиції у розвитку аматорського мистецтва, чому сприяла діяльність композиторів і диригентів В. Верховинця та М. Попадича. У палацах та будинках культури створено чимало хорових і драматичних колективів, ансамблів, оркестрів. Кращі з них - заслужений Самодіяльний ансамбль пісні і танцю України "Лтава” ім. В. Міщенка, самодіяльний народний хор "Калина” Полтавського педагогічного інституту ім. В.Г. Короленка (зараз Полтавький педагогічний університет ім. В.Г.Короленка), заслужена самодіяльна капела бандуристок України та народний театр Полтавського міського Будинку культури.

З 1995 р. у Полтаві створено міський духовий оркестр "Полтава”, де грають кращі музиканти міста.

Музичну славу Полтавщини примножують колективи обласної філармонії: пісенно-танцювальний ансамбль "Полтава”, гурт "Краяни”. Висока професійна майстерність притаманна виступам берегині української пісні, народній артистці України Р.Кириченко, заслуженій артистці України Н. Хоменко.