Початок ХІХ ст. для культового будівництва Полтавщини був дещо специфічним порівняно з іншими регіонами. У дуже короткий термін з’явилася низка законодавчих актів, що поставило це питання в досить жорсткі рамки. 1800 р. побачив світ Указ Святійшого Синоду щодо заборони будівництва храмів у національному стилі. 1802 р. була створена Полтавська губернія, а через рік, у 1803 р., – Полтавська єпархія. Новопризначене як світське, так і духовне керівництво майже одразу розпочало наводити порядок у церковному будівництві, що полягав у впровадженні в практику типових, схвалених Синодом та урядом проектів. Робилося це в рамках політики, яка здійснювалася у цьому плані по всій Російській імперії й не передбачала компромісів у питаннях культового будівництва. Саме тому з початком ХІХ ст. на всій території Полтавської губернії розпочалася перебудова вже існуючих храмів і будівництво нових, що своїм плануванням та образом мали відповідати вимогам популярного на той час стилю – класицизму. Таким чином, у першій половині ХІХ ст. було створено досить значну групу храмів, серед яких можна виділити такі, що зайняли чільне місце серед пам’яток архітектури України: – церква в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці в м. Кременчуці (не збереглася); – церква в ім’я Різдва Христового в с. Вергуни Хорольського району;
– церква в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці в с. Веприк Гадяцького району; – церква в ім’я Благовіщення Господнього в с. Федорівка Карлівського району.
|