в Полтаві занадто багато цікавих місць та подій, які необхідно сфотографувати, і якщо Ви не носите фотоапарат з собою, а маєте мобільний камерофон - ця збірка статей буде у пригоді.
збірник документів і матеріалів, з яких можне дізнатися, як невеличке поселення, що служило фортецею, виросло у велике місто з розвиненою промисловістю та культурою за більш як 1100-літню свою історію
Іван Мазепа (Мазепа-Колединський) (1639-1709) Гетьман Лівобережної України (1687-1709).
Походив з української шляхти герба «Курн» Білоцерківського повіту Київського воєводства. Здобув освіту в Київському та Варшавському єзуїтському колегіумах, навчальних закладах Голландії, Франції, Німеччини та Італії.
Кар'єра Мазепи почалася наприкінці 50-х років XVII ст. у Варшаві при дворі короля Яна II Казимира. Молодий шляхтич спочатку був пажем, а згодом виконував різноманітні доручення, в тому числі й дипломатичного характеру. Залишивши в 60-хроках XVII ст. королівський двір, Мазепа потрапив на службу до правобережного гетьмана Петра Дорошенка, а згодом — до лівобережного Івана Самойловича. На Лівобережжі Іван Мазепа досяг найвищого становища серед старшинської аристократії, посідаючи спочатку уряд «гетьманського дворянина», а потім генерального осавула (1682).
У 1687р. внаслідок звичного для тогочасної практики доносу І. Самойлович був усунутий від влади. Дійсною причиною інспірованого Москвою перевороту став невдалий Кримський похід та занадто самостійна, на думку Кремля, поведінка гетьмана. Таким чином московська владна верхівка на чолі з князем В. Голіциним намагалася, з одного боку, перекласти вину за поразку на І. Самойловича, а з іншого — набути ще більшого контролю над Гетьманщиною. Найімовірніше, І. Мазепа не висувався українськими старшинами-заколотниками як головний претендент на булаву і не очолював заколот. В. Голіцин підтримав його як людину, яку він особисто добре знав, а тому вважав більш передбачуваним і контрольованим.
Уміло зігравши на інтересах заколотників, Москва при обранні І. Мазепи на гетьманство добилася прийняття Коломацьких статей (24 липня 1687р.), які, крім іншого, зобов'язували старшину доносити на гетьмана, а також уперше поставили питання про соціальну і культурну інкорпорацію Гетьманщини в Московське царство («народ малороссийский всякими меры и способы с великороссийским соединять и в неразорванное крепкое согласие приводить супружеством и иным поведением»).
Прийшовши до влади в таких надзвичайно складних і несприятливих для Козацької держави умовах, І. Мазепа за більше ніж 20 років свого правління, спираючись на підтримку козацької аристократії, доклав великих зусиль для розбудови і зміцнення економіки Гетьманщини, влади гетьмана, постійної найманої армії, намагався відновити територіальну цілісність право- та лівобережних земель. Тонкий поціновувач мистецтва й освічений правитель, він протегував розвиткові будівництва, книгодрукування, освіти. Також Івана цікавили новини м. Полтава. З початком XVIII ст. внаслідок змін балансу сил у Європі та петровських реформ над автономією Гетьманщини нависла загроза повної ліквідації. Для порятунку давніх козацьких «прав та вольностей» гетьман починає шукати нового протектора козацької України.
У 1705 р. він встановлює стосунки з польським королем Станіславом Лещинським, а за його посередництвом — з головним політичним суперником Петра І шведським королем Карлом XII. У жовтні 1708 р. Мазепа зі своїми прибічниками й частиною гетьманського війська переходить на бік короля. Умовою приєднання були гарантії шведського короля про надання Україні статусу незалежного князівства в складі Речі Посполитої поруч із Польщею та Литвою. Прихід шведського війська на українські землі був викликаний змінами воєнно-політичної ситуації у шведсько-російському протистоянні і виявився несподіванкою для Мазепи. Перебуваючи в умовах майже тотального контролю з боку московської влади, не маючи можливості тісного зв'язку з козацькими полками, задіяними у шведсько-російському протистоянні, зіткнувшись із жорстокими репресіями російського війська проти старшини й козацтва, гетьман був позбавлений підтримки значної частини українських сил і змушений спиратися головним чином на шведів.
Після поразки королівської армії і козацьких частин під Полтавою перебував разом із Карлом XIIу турецьких володіннях. Помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. під Бендерами. Похований у Галаці, могила не збереглася.
