На початку XX століття вулична мережа центральної частини міста Полтава мала покриття у вигляді бруківки з грубоколотого каменю. Така конструкція дорожнього одягу на той час задовольняла потреби транспортну та мала привабливий естетичний вигляд.
У середині минулого століття в місті розпочався період інтенсивної розбудови й розвитку автомобільного транспорту, що потребувало відповідного поліпшення стану вуличної мережі. Таким чином, на заміну полтавській бруківці приходить більш технологічний та практичний нежорсткий дорожній одяг з асфальтобетонним покриттям.
Зростання інтенсивності руху та збільшення в транспортному потоці частки автобусів і тролейбусів негативно вплинули на експлуатаційний стан міських вулиць з асфальтобетонним покриттям. Унаслідок цього стан дорожньої конструкції характеризується наявністю значної кількості деформацій, що погіршують умови й безпечність руху.
З метою приведення стану вулиць до нормативних вимог у більшості випадків вкладають нові шари покриття поверх існуючого дорожнього одягу, що призводить до надлишкового потовщення конструкції дорожнього одягу з незначним збільшенням міцності.