Державний діяч і дипломат, у 1706—1710 рр. генеральний писар, та гетьман Війська Запорозького в 1710-1742 рр. у вигнанні (нажаль).
Походив Пилип з роду знаної литовської шляхти, який також мав чеське коріння. Відмінний рівень освіченості, що здобув у Віденському єзуїтському та Київському колегіумах, забезпечив П. Орлику впевнене просування кар'єрними сходами канцелярії: 1698 р. він отримує посаду кафедрального писаря Київської митрополії, 1700 р. — писарем Генеральної військової канцелярії, 1706 р. — генеральним писарем.
Кажуть, що майбутній гетьман розглядав можливість отримання освіти в Санкт-Петебурзі.
Входячи до вірного оточення Івана Мазепи, Орлик був його повіреним («конфіденти»), виконуючи обов'язки особистого секретаря. Через його руки проходило таємне листування гетьмана з Карлом XII, польським королем Станіславом Лещинським, польськими магнатами та російськими можновладцями. Після Полтавської поразки разом із Мазепою і Карлом XII виїхав у Бендери.
У квітні 1710 р. був обраний гетьманом Війська Запорозького замість померлого Мазепи. Після елекцїї між новообраним гетьманом та старшиною було укладено політичну угоду, що окреслювала основні засади організації влади в козацькій державі — «Пакти й конституції прав і вольностей Війська Запорозького». У своєму прагненні звільнити Гетьманщину від російського панування Орлик спирався на підтримку Швеції, Туреччини та Кримського ханства.
1712 р. він звертається з відкритим маніфестом до європейських володарів, пишучи, що «козацька нація, що стогне під тиранським ярмом Москви, прагне лише того, щоб домогтися своєї волі.
У 1714 р. залишає Бендери й перебирається до Швеції, але смерть його чільного союзника — Карла XII в 1718 р. — змушує шукати сприяння інших держав. Останні роки свого життя наполегливо працював над витворенням широкої антиросійської коаліції, розраховуючи на підтримку Туреччини, а також прихильного до нього Станіслава Лещинського і французького двору.
Точна дата смерті невідома. Найімовірніше, помер у Яссах в 1742 р.
| 
